Владимир Кодебский,
Луцк, Украина
Чтобы никого не смущала ёлочка, я заменил фотографию.
Прочитано 2691 раз. Голосов 6. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо, конечно!
Но...ВСЯ слава - Господу!
Всех сестер и братьев, славящих Имя Его Святое на этом сайте (и не только) - с праздником!!! Комментарий автора: Аминь!
Надежда
2011-12-29 05:58:44
Наташенька! Я присоединяюсь к словам Владимира!!! И к твоим: всех братьев и сестер - с Новым Годом! Всех благ от Господа в Новом Году!
Диавольскому Кодебскому извращателю посвящается:
2012-04-14 07:01:26
Владимир Кодебский еретик всегда
В преклонных летах он спешит написать
Нуждается он в двойнике для себя
Чтоб тысячу лет жить и плясять
Апостола Павла не святым он назвал
Себя как Кодебского всем извергал
Ересь на лево на право бросал
Всех он евреев с собою ровнял
С Богом на (ты) всегда говорит
Подлости нет у него для границ
Вставить ума всем он срочьно спешит
Хочет успеть весь мир отравить
О подожди безумец и тварь
Сколько ты будешь писать как нахал
Все лжеученья твои пискарь
Как для ухи пойдут в навар
Будешь сербать ты юшку свою
Горечи полную аж до краю
Сколько ты перца в её загнал?
Разума видно совсем потерял?
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
